Лариса МУРОВИЧ
РІДНА МОВА ВЛЕС КНИГИ
Про існування Влес Книги, чи як первісно її звали: „Дощинками Ізенбека“, я вперше довідалась від сл.п.Проф. Володимира ШАЯНА в червні 1968-го року. Він прислав мені пакет дивних старовинних текстів, зробивши в Бритійськім Музеї в Лондоні фотокопію з видаваного інж.Ю.Миролюбовим у Сан Фрапціско журналу „Жар-Птица“. Від автентичного тексту була тільки одна відбитка дощинки ч.16, а інші тексти були переписані інж.Ю.Миролюбовим „кирилицею“.
Проф. В.Шаян відразу переклав сучасною українською мовою рядки дощинки ч.16, проаналізував їх зміст і ствердив, що Влес Книга — це тексти староукраїнської віри. А тому, що він знав про мої зацікавлення мітологією, то й заохочував мене до творчості під надхненням Влес Книги.
Але трудністю до повного зрозуміння текстів була архаїчна мова. Одначе,чим далі я заглиблювалась у зміст, тим сильніше понад незрозумілими словами почав промовляти до мене їх релігійно-патріотичний дух. Ось деякі рядки,подані за пізнішим перекладом А.Кирпича:
„Дажбогові внуки єсте, любимичі божеські і божі скорорала ви…
Єсеми Русичі, ніякі варяги…
Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
доки не буде Русь вольна і сильна !
Бож то руська земля єсть і руська кров за ту землю лилася, до поду, і вона п’ючи кров нашу, на нас надію мусить мати. І ту боронімо по всі дні…
Єси Русич і перебудеш ним, бо взяв єси землі до рани своєї і приніс її до Нав’я !“
Враження були надзвичайно сильні і 2-го серпня 1968-го року я відписала Проф.В.Шаянові, що Влес Книга є не тільки космогонією і теогонією наших предків, але їхнім заповітом, для майбутніх поколінь. У Влес Книзі я чую голос Духу Нації, що дзвенить своєю повною вщерть самосвідомістю, лунає історіотворчою силою. Але, Пане Професоре, щоб вийти із Влес Книгою в ширший світ, таки Ви мусите її перекласти і в цілості проаналізувати. Бож „старший брат“ присвоїть собі цей літопис і повториться історія „Слова о полку“…
Проф.В.Шаян очевидно радів такими ствердженнями, одначе крім згаданого перекладу дощинки ч.16 досить довго інших не надсилав.
Проте, для необзнайомлених ще читачів, треба бодай у скороченні подати історію Влес Книги і хто перший знайшов її.
В обіжниках до друзів Проф.В.Шаян писав, що тюркестанського походження полковник Ф.Ізенбек в 1919-ім році знайшов їх на руїнах садиби поміщика Задонського, яка мала назву Великий Бурлук (приблизно сто кілометрів на схід від Харкова)поміж Куп’янськом на півдні та Волчанськом на півночі ). Він наказав своєму джурі зібрати їх, а після виїзду з Армією Денікіна закордон, перевіз ці дощинки до Брюселю в половині листопада 1920-го року, де й поселився.
Ці дощинки (яких було біля 40) після трьох років полковник Ізенбек показав своєму зацікавленому приятелеві інж. Ю.Миролюбову і дозволив йому переписати їх тексти. Ю.Миролюбов у вільний час переписував протягом 15-ти років тексти дощинок, а з чотирьох зробив негативи, з яких досі знайдено лише два: ч.16 та 16-А.
Полковник Ізенбек вмер несподівано від розриву серця в році 1941, а з його помешкання були викрадені через розбиті вікна дощинки та декілька його малюнків.
Мене далі хвилювало питання про те, коли буде готовий переклад текстів Влес Книги. Враз в осені 1969-го року я несподівано одержала від інж.М.Скрипника з Гаґи перекладений перший том Влес Книги п.А.Кирпичем, а в 1972-му році другий том. (Влес Книга частини І-IV).
Про інж. М.Скрипника й А.Кирпича усі ми члени квартальника „Світання“ вже знали з листів від Проф.В.Шаяна. Він інформував нас, що А.Кирпич, який жив недалеко від Лондоне і є другом інж.М,Скрипника, переклав Влес Книгу ведений якоюсь чудесною інтуїцією і здогадливістю. Він розплутав найтрудніші місця текстів,з якими навіть фахівці не легко могли б собі дати раду. А.Кирпич (стверджував далі Проф. В.Шаян) і п.інж.М.Скрипник поклали визначну історичну заслугу для дослідження і друку текстів. Тепер українське громадянство може з ними познайомитись, а їх передрук в часописі „Канадійський Фермер“ та в Календарі „Фармера“ за 1970-и рік широко спопуляризують Влес Книгу.
Як я уже згадала,Проф.В.Шаян заохочував до творчості на теми з Влео Книги. Тоді в ч.9 видаваного нами журналу „Світання” за 1970 рік був поміщений вірш М.Скрипника „Молитва Русича”, мій вірш „Коляда“ і Левка Ромена „Про рік новий та Влесову Книгу“. Того ж року в 10-ім ч. журналу я видрукувала ще. один, вірш з нагоди появи Влес Книги п.з. „Рідна Мова“.
Ті вірші в журналі „Світання” були першими піонерськими творами на теми зачерпнуті з Влес Книги.
Але усі ми не вдоволялись самими віршами, бо були свідомі того, що потрібні наукові докази автентичности текстів. Проф. В.Шаян був свідомий свого покликання і призначення до цього діла, бо Влес Книгу уважав атомною бомбою, що розіб’є в прах усі московські зазіхання. Але виправдовувався перевантаженням суспільно-громадською працею в Англії, невідкладними завданнями на зовнішньому фронті, як участю в конгресах світового ПЕН, де завжди боронив ув’язнених письменників в Україні тощо. Ще й перешкоджала його затяжна серцева хвороба від 1971-го року, високе тиснення крови, кількакратне перебування в шпиталі. Але мимо того він обіцяв розглянути ці старовинні тексти за головними концентричними кругами ідей. Треба признати, що він послідовно за наміченим пляном надсилав друзям свої аналізи.
Ще недовго перед своєю смертю ІІ-го травня 1974-го року Проф.В.Шаян писав таке: „Ви, як звичайно, неспокійні, що немає листів від мене. Я писав в обіжнику, що хоч я був хворий, то мій час не був змарнований. Боже! Боже! Щоб тільки я зміг скоро написати все те, що я відкрив у тому часі… Отже, Книга Велеса ревіндикована. Коли в мові і в теології знаходимо першенство старинности нашого праслав’янства, то це доказ, що воно первісне і старше перед добою, в якій формувався світ Риґведи“…
В останніх днях свого земного життя Проф.В.Шаян залишив нам працю, в якій потвердив Божественне Походження Українського Народу. Так він підняв його ґенезу до найвищих висот і нею будуть гордитися усі українські покоління в Україні і в розсіянні сущі, будуть з великою пошаною згадувати його.
Але найщиріша подяка належиться також Вельмишановному Інж. М.Скрипникові, великому ідеалістові, надхненному дослідникові і бойовому подвижноикові Влес Книги за те,що на п’яті роковини відходу у Вічність сл.п.Проф. В.Шаяна (16.7.1974) видає друком усі його аналізи Влес Книги.
Таким чином Інж.М.Скрипник зберігає їх для українського народу і утверджує доказану Покійником автентичність Влес Книги.
Нехай би ці аналізи сталися зброєю українського народу в боротьбі з Москвинами, які в журналі „Огонек“ з 26-го березня 1977-го року узурпують собі Влес Книгу, як свій найстарший літопис.
Нехай би видання аналіз Проф. В.Шаяна спонукало ще й багатьох інших українських науковців до дальших доказових праць про те, що Влес Книга є дохристиянським літописом Русі-України, бо саме настав слушний час!
Флоріда, 28.3.1979 р.
Ґ.Г. с’ Ґравезанде
„МОГО ПОПІЛУ КУПКУ ПО ВІТРУ РОЗВІЯТИ ПРОШУ, ЩОБ НЕ МАЛИ ДЕ ЙТИ ДРУЗІ Й РІДНІ НА ПРОЩУ. СХОЧЕ Ж ІНОДІ, ХТОСЬ У ЛЮБОВІ ПРИЙТИ НА РОЗМОВУ ХАЙ ЧИТАЄ ЦЮ КНИЖКУ: В НІЙ ЗНАЙДЕ МЕНЕ ЗНОВУ.”
Гаґа,ІІ.Х.197О Переклав з Недерляндської мови М.Скрипник
