Ліс загинув, повітря забруднене, ріки, озера й моря наповнені отрутами, багатьом тваринам і рослинам загрожує вимирання, або вони вже зникли з обличчя землі. Образ майбутнього? Ні, у багатьох регіонах це вже дійсність. Провину за ці лиха несе людина, що руйнує заради власної матеріальної вигоди своє навколишнє середовище — Природу. Чому людина так чинить? Чому вона не живе, як і всі інші живі істоти в злагоді з Природою? Відповіді на ці запитання ми повинні шукати в спотвореному мисленні багатьох людей, тому що воно передує дії. Дерево вже не розглядається як жива істота, а як “кубічний метр суцільної маси деревини”. Тварини поділяються на “корисних” і “шкідливих”, окремих із них використовують для страхітливих дослідів; відносини між людьми стають дедалі більш ворожими.
Провину за цю перекручену картину нашого навколишнього середовища несе помилкове уявлення про світ, що поширюється пануючими релігійними сектами. Християнство, наприклад, що виникло в пустелі — бачить у землі тільки юдоль, яку варто швидко пробігти для того, щоб потім потрапити на небеса. Щастя на землі, рай тут і тепер, до чого прагнули наші предки-язичники, йде врозріз із таким догматичним уявленням про світ.
Наші прямі предки, розглядали кожну тварину, кожне дерево, навіть камінь, як самостійне буття. У таких силах природи як вітер, грім, дощ, вогонь і життя на землі вони бачили діяння божих сил, які вони поважали, ушановували й славили.
За безглузде знищення тварин, безгосподарське вирубування дерев, забруднення води суворо карали. Людина не підносилася над природою, не споглядала її ззовні, а була рівноправною її частиною. Ми, Язичницькі громади, прилучаємося до цього мислення для того, щоб діяти в інтересах природи та разом із нею, прагнучи до забезпечення виживання всієї Землі. Ми не хочемо жити заради далекого потойбічного світу, бо наше прагнення — створити рай на землі.
Причини руйнування навколишнього середовища не можна обумовлювати виключно економічною необхідністю. Істинна причина — це матеріально-егоїстичне мислення, яке бачить в природі ніщо інше ніж постачальника сировини. Головна провина такого бачення лежить на християнському світогляді, яке виходить з уявлення “кращого потойбічного” і розглядає Землю тільки як “земну юдоль” і має намір зробити її “підкореною”. Довкола, де панує християнство з його міфологією пустель, ми констатуємо колосальне руйнування навколишнього середовища. І, навпаки, зовсім по-іншому, це виглядає в культурах пов’язаних з природою: тут людина бере собі тільки те, що вона дійсно потребує, хижацьких розробок і накопичення надлишків тут немає. Людина живе як частина природи і в гармонії з нею.
Ми — люди є частиною природи, і неповинні підноситись над нею. Ми, на відміну від усіх живих істот землі, хоча і маємо великий розум, зате втратили інтуїцію. Сучасні люди розучилися спілкуватися один з одним через передачу почуттів, що властиве, лише, тваринам. Тільки люди з тонким духовним відчуттям, особливо жінки, ще мають відповідні здібності.
Язичництво базується на реальних знаннях, які можна завжди перевірити. Відношення язичника до Природи — це визнання за нею всіх прав живої істоти. Це визнання того, що все в природі відчуває біль на всіх рівнях і здатне радіти як людина. Язичництво — екологічне, воно максимально відповідає вимогам духовно-матеріальної чистоти й гармонії Людини і Землі, Людини й Всесвіту.
Ми відроджуємо вчення про життя Людини згідно законів Природи та Космосу, всупереч зверхньому поводженню себе над ними. Тільки так можна вирішити невідкладні екологічні проблеми сьогодення. При цьому наші язичницькі знання, природна релігія будуть слугувати нам вірною опорою. За язичницькими заповітами людина перевтілюється багато разів на землі, постійно розвиваючись при цьому. Закінчивши розвиток, душа переміщається в більш високі сфери. Цей рівень розвитку може бути досягнутий шляхом проходження життя згідно із Законами Природи, через осмислене, свідоме життя і шляхом медитації. Усі ми, маємо тіло і дух, стоїмо між Богинею Землі й Богом неба, підкоряючись тим самим обом принципам. В однаковій мірі, в якій ми займаємося духовними справами, ми вільні насолоджуватися і земними, матеріальними благами цього світу. “Спадкоємного гріха” не існує; людина визнається Богами такою, якою вона була ними створена.
В минулому тисячоріччі були спроби розірвати Золотий інформаційний ланцюг Язичництва між Небом та Землею, Людьми й Природою. Були фізично знищені мільйони язичників, видатних людей, вчених, філософів, митців, лікарів, передових людей свого часу, героїв — усіх, хто не хотів сприймати християнські догми, хто міг мислити. Ще більша кількість була духовно та морально поневолені войовничою християнською ідеологією.
Були пограбовані та зруйновані наші храми, капища, святі місця, спалені пам’ятки писемності, святі книги, знищене все, що могло нагадувати саму історію існування наших предків дохристиянського періоду.
Але не можна було знищити пам’ять народу, традиції, звичаї, свята та обряди без знищення самого народу. Тоді було прийнято духовними загарбниками рішення пристосувати язичницькі традиції, звичаї, свята та обряди до штучно створених християнських свят. Зараз ми стаємо свідками як язичницькі свята та обряди використовуються християнською сектою.
У світі збереглося чимало природних-язичницьких релігій, і як приклад Синтоізм в Японії, яка досягла найвищих успіхів у різних сферах життя людини, що базуються на її духовності, та вірі в сили Природи, яким вона завжди поклонялася.
Найвищою ідеєю українського язичництва є філософія вічного життя, славлення природного початку Всесвіту, радість існування на землі.
Володар