Romuva

БАЛТІЙСЬКА ЯЗИЧНИЦЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «ROMUVA» ОТРИМАЛА ДЕРЖАВНЕ ВИЗНАННЯ ЛИТВИ

12 грудня 2024 року Сейм Литви, відповідно до 43 статті Конституції та Закону про релігійні громади, офіційно визнав Romuva релігією.

ROMUVA — організація, що має своєю метою відродження балтських язичницьких вірувань. Світогляд, обряди та свята беруть витоки з литовських народних традицій, обряди відновлюються на основі етнографічних та письмових літописних джерел.

Державне визнання звільняє релігійні об’єкти “Ромуви” від податку землю. Шлюби, укладені за звичаями Ромуви, набудуть громадянського статусу.

За це проголосували 64 парламентарі, 8 політиків були проти, 10 утрималися.

Початок формування цієї спільної балтійської духовної спадщини сягає далекого індоєвропейського минулого. Балтійська, або aisčių культура, як самобутня, виділяється у ІІ тисячолітті до н.е. Загальний релігійний центр балтів — Ромува з верховним жрецем Кривисом було засновано 521 р. в Рікойоті. Згодом виникли й інші важливі регіональні релігійні центри балтів Ромуви в окремих балтійських краях. Один із найважливіших центрів балтійської віри з незапам’ятних часів знаходився у Свентарогській ущелині у Вільнюсі. У 1250 р. за волею князя Свєнтарогаса він був реформований і став центральним святилищем балтійської віри в Литві.

Після початку знищення релігійних інститутів литовської балтійської віри зусиллями християнізації, релігійна практика, дедалі менш контрольована жрецями Вайділасами, поступово зосередилася на общинних та індивідуальних культах, які, підтримувані етнічними традиціями, що передаються з покоління в покоління, збереглися аж до XX ст.

На початку XX ст. цінність Ромуви та балтійської віри у своїх працях піднімає Відюнас. У світлі ідей Й. Басановичюса, Й.Г. Бержанскіса-Клаусутіса та інших у довоєнній незалежній Литві знову відновлюються інститути балтійської віри: у 1930 р. створюється громада Ромуви (існувала до 1940 р.), у 1967 р. створюється громада Рамува. У 1971 році Ромува була заборонена, декілька активістів були ув’язнені за антирадянську діяльність. Йонас Тринкунас був виключений з університету із забороною займатися викладацькою роботою. Був посилений контроль за краєзнавчою діяльністю. 18 жовтня 1988 року Ромува була відновлена, у 1991 — зареєстрована як релігійна організація. Організація Ромува діє також у США та Канаді. Наприкінці 2001 року три громади старої балтійської віри (Вільнюс, Каунас, Молетай) офіційно об’єдналися у Стародавню балтійську релігійну громаду. Проте, фактично ці та інші громади співпрацювали вже протягом 10 років.

Духовними лідерами Стародавньої балтійської язичницької релігійної громади визнаються всі верховні Крівіси та Вайділи, які об’єднували балтійські народи на релігійній основі та підтримували прадавню язичницьку балтійську віру. Лідер Ромуви — Йонас Трінкунас (лит. Jonas Trinkūnas[lt]), обраний у жовтні 2002 р. верховним жрецем (лит. krivis).

Існування громад язичницької балтійської віри протягом століть намагалися придушити різними способами та припинити їхню діяльність. У довоєнній Литовській Республіці визнання Ромуви як інституту було зупинено Католицькою церквою, яка на той час мала великий вплив на політичне життя та управління державою. У радянський період Ромува змушена була приховувати свої релігійні цілі. Незважаючи на підпільну діяльність, активні учасники Ромуви зазнавали репресій. Лише у незалежній Литві громади Ромуви отримали юридичне визнання як релігійні громади.

Балтійська язичництво Ромува — це жива та актуальна система духовних переживань та знань, що відповідає сучасним потребам громад. Це структура, яка адаптується до нових учасних умов. Основні історичні зміни у доктрині давньої балтійської релігії найбільш докладно викладені у праці Г. Бересневичюса «Реформи балтійської релігії» (1995 р.) та Н. Велуса «Світогляд стародавніх балтів» (1983 р.). 

Особливі риси Ромуви

• Ромува позиціонується своїми адептами як «релігія землеробів». Такі культи також часто називаються хтонічними. Це означає, що на відміну від колишньої офіційної релігії воїнів, та на відміну від християнства, Ромува в першу чергу виділяє земні цінності, першість та повага віддається жінці, богиням.
• Ромува віддає першість святості матеріальної природи, Землі, тому трансценденція — небо — втрачає свою виняткову важливість, хоча й не позбавляється її цілком.
• Ромува — релігія, що розвиває національне мистецтво. Учасники обрядів Ромуви стають не спостерігачами, а учасниками — вони повинні співати, танцювати, виготовляти обрядову атрибутику, брати активну участь у ритуалах. Ромува — релігія танцю, музики, ремесла.

Основні боги та духи Ромуви

• Габія — Богиня Вогню, берегиня домашнього вогнища, Богиня культури, сім’ї, миру, дому, господарства.
• Лайма — Богиня народження та долі, що супроводжує людину усе її життя. При народженні людини, Лайма пропонує їй декілька життєвих шляхів, з яких людина обирає собі свій і є відповідальною за свій вибір.
• Жеміна — Богиня, що надає людині необхідні їй життєві сили, мати.
• Мілда (Аушріне) — Богиня любові, краси, молодості, ідеал дівчини.
• Сауле — покровителька світла, життя, добра.
• Перкунас — Бог атмосфери, сили, здоров’я, звичаїв, законів та моральності. Бог держави, батько.
• Йоріс — Бог Природи, що пробуджується навесні. Ромува вважає його Весняним Перкунасом.
• Дієвас — Бог знань, неба, світла, життя, матеріальної культури, дому, творець світу, батько. Інші імена: Праамжюс, Сотварас, Пракорімас, Андоюс.
• Вяльнас (Пікуоліс, Кялмас, Блукас, Пінчюкас) — Бог смерті, розуму, творець світу, дикої природи.
• Гільтіне — Богиня смерті.

Головне святилище

Святилище відоме кільком середньовічним авторам. Вперше згадується у «Хроніці Прусської землі» (1326) Петра з Дуйсбурга (Peter von Dusburg). Про релігійний центр прусів пише в «Польській історії» (XV століття) Ян Длугош (Jan Długosz, Długosius). Детальний опис Ромуви надає Симон Грюнау (Simon Grunau) в «Прусській хроніці» (1529).

В джерелах XIV ст. Ромува відома як Romehnen, Romayn, в XV ст. зустрічається назва Rickoyot.

Назва Ромува або схожі з ним топоніми розповсюджені на території проживання балтських племен. Існує ліс Ромува і місто Ромейней, де в більш ранній період могло існувати святилище. Ромове називалося литовське святилище Перкунаса у Вільнюсі.

Етимологічно Ромува походить від балтійського кореня *rom, *ram, що означає «тихий, спокійний».

В 1929 р. Домас Шідлаускас створив нове святилище Ромува на північному заході Литви.

Згідно записів С. Грюнау, прусські герої Бруте́ніс і Вайдевýт створили Ромуву в 523 р. Вони принесли себе в жертву богам, кинувшись у вогонь перед дубом святилища.

Святилище знаходилося у гаю, просто неба. Стін навколо не було. В центрі знаходився великий Дуб завширшки в 6 ліктів з такою густою кроною, що вона не пропускала крапель дощу. Середньовічні автори пишуть, що дерево було вічнозеленим. Навколо дуба була натягнута тканина, за яку могли заходити лише кріве-крівайтіс і старші жреці-вайделоти. Всередині Дуба в окремих дуплах стояли статуї трьох головних прусських Богів — Патуласа (Патоласа), Перкунаса, Патримпаса, а біля них були прикріплені особливі знаки або символи богів.

• Перед ідолом Перкунаса горів «вічний» святий Вогонь, який підтримували жреці. В ньому спалювалися жертви. Для підтримання Вогню використовували лише дубові дрова.
• Символом Патримпаса була змія (скоріш за все вуж), яка жила в кошику і харчувалася молоком, що приносили жреці.
• Біля ідола Патоласа лежали черепи людини, коня і корови.

Типологічно це святилище схоже на язичницький храм в Уппсалі, на святилище поморських слов’ян на о.Рюген

Ромува була не тільки релігійним, але також і культурним та політичним центром. Із сусідніх земель у святилище присилали жертви і прибували паломники. Тут проходили військові збори і тут зберігалася прусська «казна».

Жреці

Дослідник литовської (і ширше — балтської) релігії і мітології Г. Береснявічус вважає один служитель культу фізично не міг виконати всі функції. Старші жерці, крівіси, були ініціаторами різних релігійних церемоній — вони створили святилище, розпалювали «вічний», незгасимий Вогонь, розповідали людям про їх долі.

Верховний жрець крівіс кріва́йтіс (krivis kirvaitis, нім. Criwe) користувався повагою правителів, знаті і простих людей, його влада розповсюджувалася на всі балтійські війни під час воєн з Тевтонським орденом. Крівіси приносили Богам третину військової здобичі у випадку вдалого походу.

Крівіс був настільки поважною людиною, що його посли, які несли особливий знак — крівулє (криву палицю або жезл), отримували будь-яку допомогу на землях балтів і приймалися з пошаною. Коли верховний жрець помирав, з числа найповажніших жерців вибирався новий крівіс.

Рангом нижче були вайделоти (vaidelutas, нім. Wurskaiten, Waideler, Waidelotten). У великих селищах — таких, як Ромува, вони підтримували Вогонь, приймали і приносили жертви, вчили молодь законам і розповідали їм про Богів. В громадах вони проводили різні обряди, організовували релігійні свята, часто були суддями.

Вайделотами могли бути як чоловіки, так і жінки. За Вогнем часто стежили дівчата або вдови. Їх називали вайділес, вайделу́тес (vaidiles, vaidelutes).

В обов’язки жреців входило слідкувати за священним Вогнем після того, як його розпалив крівіс. Якщо вогонь через недогляд згасав, жрець розплачувався за це своїм життям.