ІСТОРИЧНА ОСНОВА
«Велесова Книга» (скорочено «ВК») найдавніша пам’ятка українського народу, цілком заслужено вважаєтся святинею українського народу. Вона викладає історичний шлях, світогляд, звичаї, вікопомні події, етнічні витоки та світосприйняття русів (українців-русичів), а також давньоукраїнську релігійну концепцію створення світу – триєдність Яви, Прави і Нави, що знайшло своє втілення у Тризубі – сучасному Гербі України.
Розглядаючи «ВК», перш за все зазначимо, що автори стародавніх текстів описують не всі події, а лише найголовніші на думку тодішніх авторів, до того ж не в хронологічній послідовності, бо «ВК» – не історична, а ідеологічна збірка текстів, покликана зберегти духовні надбання українців-русичів, що зазнавали нищівного впливу тлінної релігії чужинців, та надихнути спільноту українців-русичів до захисту землі отців наших.
«ВК» охоплює події з ІІ тисячоліття до нашої доби і до 860 року нашої доби.
Велесова книга» –виконана різами на дощечках, що слугували сторінками книги. Тобто кожна давньоукраїнська літера прорізана чи випалена на дощечці розміром 30х30 см и завтовшки до 11 мм. Ці історичні письмена (загалом 37 дощечок з двостороннім написом) були знайдені на Україні під час громадянської війни у серпні 1919 року
Федір (Алі) Артурович Ізенбек народився 3 вересня 1890 року у Самарканді.
У 18 років він в Парижі, вчиться в Школі мистецтв. Звідти переходить в майстерню пуантиліста Анрі Мартена, з яким у подальшому буде разом декорувати багато будівель. За роки навчання Алі відвідав більшість музеїв Європи.
У 1911 році на запрошення уряду Росії відправляється в наукову археологічну експедицію для дослідження невідомої частини Туркестану, Бухари, Хіви та північної частини Персії як художник-зарисовщик. Із экспедиції він привозить серію художніх зарисовок-документів високої етнографичної цінності, яка пізніше була придбана музеями Санкт-Петербурга. В цей же час навчається в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.
У 1914 році його мобілізують на фронт, а далі – вир революції, але, тим часом, до 1917 року він уже був офіційним кореспондентом Імператорської Академії наук, у якій зберігались сотні його малюнків.
Жовтень 1917 году він зустрів у Бухарі, де вступив до лав Добровольчої Армії генерала Врангеля. У 1919 році він командував Марковським артдивізіоном генерала Денікіна у чині полковника.
У грудні 1919 року, при відступі через село Великий Бурлук на Харківщині, у варварськи розгромленій бібліотеці садиби Донець-Захаржевських-Задонських полковник Ізенбек знайшов шкіряні мішки і, заглянувши до них, побачив дерев’яні дощечки з невідомою йому писемністю. Частина дощечок була роздавлена. Маючи досвід роботи в археологічних експедиціях, Алі відразу оцінив їхню наукову цінність. Наказав денщику зібрати все, що вціліло и носити цю знахідку при собі під особисту його – денщика – відповідальність.
Історія садиби простежується з ХVI століття. Тут колись гостював великий українский філософ Сковорода (1722–1794). Яків Донець-Захаржевський, власник садиби, належав до старого козацького роду, історія якого тісно пов’язана зі Слобожанщиною. Його онука Єлизавета була дружиною Война Дмитровича Задонського, а її посагом став великобурлуцький маєток, що мав прекрасну бібліотеку з рідкісними книгами й рукописами, стародавніми манускриптами.
Останні великобурлуцькі Задонські, які були ріднею відомому українському козацькому роду Донець-Захаржевських, були безжалісно зарубані шаблями під час громадянської війни у 1919 році, садиба пограбована, бібліотека з рідкісними примірниками книг і манускриптів знищена.
Завдячуючи полковнику Ізенбеку, були врятовані дощечки, що надалі отримали назву «Дощечки Ізенбека».
Почалось тяжке емігрантське життя. Туреччина, Болгарія, Сербія, Франція і – з 1924 року – Бельгія. Лише в Бельгії Алі Ізенбек отримав змогу займатися виключно мистецтвом. . В Бельгії, приятелюючи з Юрієм Миролюбовим, знаючи про захопленість останнього слов’янською старовиною, він, проте, не відразу довірив велику пам’ятку другові. Пересторожуючись, попросив працювати Миролюбова в своєму домі і не виносити дощечки на вулицю, навіть відхилив пропозицію Брюссельського університету дешифрувати пам’ятку, не довіряючи нікому раритет.