Р .Драган
Австралія 1978
1. Дуже багато дає Влес Книга до розуміння релігії наших давніх Предків. Ми можемо бути горді, що наші Предки мали таку прекрасну, як на ті часи, релігію, яка відрізнялась успішно своєю особливістю поміж іншими народами. Її космічність, філософія життя, поетичність і моральність єдині в своїм роді і глибиною традицій показують недвозначно, що дійсно, як багато науковців щойно недавно відкрили, Україна це колиска всієї арійської раси. Із пребагатих вірувань наших давніх Предків золоті нитки тягнуться до всіх арійських, або індо-европейських, народів. Русь була джерелом тепла, шляхетности й молитовного подиву перед містерією космосу, природи й життя.
Нас учили в школі про всі божества Греції і Риму,але ми нічого не довідались про віру наших Предків, тільки лайки й зогиджування. Ігнорувати духові надбання минулого це те саме,що плювати собі самому в душу. Ми вчимось про героїзм і чесноти чужинців, так якби в нас того не було, так якби ми були виродки й недотепи. Багато чого розкриває нам Влес Книга, але релігія наших Предків жде ще на своїх дослідників. Вона не зникла, її масові сліди в фолкльорі і в культурі народу.
Але коли ми студіюємо Влес Книгу, то почнімо від Влеса, бо він дав їй свою назву. Вже сам початок Влес Книги каже: «Влес Книгу оцю присвячуємо богові нашому, який є прибіжищем сили». Влес, бог життя, достатку й хазяйства, носив теж назву Волос, Велес і Влас, залежно від епохи й місцевости. Дощечка 8, продовження 2, каже: «То Влес учив праотців наших землю брати, зерно сіяти й жати». Зовсім земний, найреальніший бог, пов’язаний з проблемами дня. Дощечка 3а Ізенбека каже: «Ми молимось до Влеса, нашого батька»… Влес хотів зробити людей талановитими й мудрими, як каже легенда, тому давав духові дари з череса. На небі мав своє господарство, де був взірцевим господарем.
На Свят Вечір ставили на покуті два хліби, один для Велеса, а другий для Лади. Сніп ставили в куточку «Велесові на борідку». Дощечка 8 каже: «Влес іде ввечір до палати своєї в небі спочивати, а на світанку йде до воріт». М.Тєрох у книжці «Карпати і слов’яни» розказує, як на Гуцульщині уявляли собі Волоса: «Волос це стрункий леґінь з довгим волоссям, у кожушку, зі шкіряною торбою й чересом. В торбі матеріяльне багатство, а в чересі духові блага. Коли наділяв багатством, сипав із торби, а кого розумом, то із череса». Київ колись називався «Волосград». У Києві на Подолі стояла Волосова молільня. В «Повісті Временних літ» записані клятви на Волоса, що їх складали Олег і Святослав при мирних договорах із Візантією. «Слово про Ігорів Полк» згадує про віщого Бояна, внука Велеса. В Італії від етрусків існують назви місцевостей: Велсіні, Вулчі, Волкан і Волтерра. Грецька леґенда говорить, що Аполлон прийшов із Гіпербореї/Русь/, дуже подібний до Волоса.
Сліди нашої старинної віри знайдемо всюди, від Атлантику по Індію, всюди там, де бували наші славні скити й де поселились ще раніш вихідці з Русі-України. Велш в Англії належать до великої родини Влеса. Кельтські мегаліти й дольмени це той самий культ сонця, який був на Русі в передісторичні часи. Кам’яна Могила біля Мелітополя й херсонські «баби» про це розказують. На кельтських монетах кінь і сонце. Скитські коні всюди бували и навіть в Індію й Іран занесли наше слово «бог», староіндійське «бгаґа», староіранське «баґа». Тема ця вимагає окремої студії і Влес Книга дає для цього багато матеріялу. Найближче до віри наших Предків стоїть індуїзм і заратустріянізм, це одначе не значить, що ми звідтам прийшли, як деякі дослідники твердять, а якраз навпаки. Безконечний принцип і бог неба заодно це в Індії Брама, в Ірані Агура, а в нас Сварог. В санскриті Сварог це «сварґа».
Триголовий Вішну в Індії нагадує нашого Триглава, або Трояна, який згадується у Влес Книзі, а який знову ж таки нагадує тризуб, нашу національну відзнаку. Чотирорукі божества в Індії нагадують нашого чотиролицього Святовида. Наш Див, «ой Див-Ладо Див», як співає гаївка, нагадує індійського бога неба Діявса, латинського «деуса», грецького Зевеса, англійське «деіті», французьке «діє», а Діва нагадує індійську Деву, кельтську й еируську Діяну. В Греції, як каже грецька леґенда, це була Артеміда, яка прийшла до Греції з півночі, де її народила мати Лето/Леля/. Культ богині-матері був найдавнішим на Русі. А в гіттітів цар дістав владу від богині-матері, подібно, як у скитів. Прометей був легендарний скитський цар, а Геракл основний скитського роду. І не скити перейняли їх від греків, а греки від скитів.
В «Ріґ-Веді» Адіті, мати світу й богів, на Русі Леля, мати-земля й родоначальниця. В Індії Суря, бог сонця в виді птаха, або полумінного круга. Цей круг перейняло християнство, щоб додати святости своїм ідолам. У Влес Книзі це леґендарний король і місто Сурож, або «Місто Сонця». Дошечка 33 каже: «Випиймо до Суру, бо він нас оборонить». Індра в Індії це борець проти зла й демонів, також бог повітря й дощу, який в дечому нагадує нашого Перуна. Але для Перуна є в Індії Варуна. Дощечка 3 каже: «Послухаємо, як святиться ім’я його, Індри, бо ж він є наш бог поміж богами». «А Веди знаючи оспівуємо його могутність». Дощечка 7: «І Індра йде за нами».
Зенд-Авеста іранська подібна до Влес Книги тим, що це мова до народу, що це книга життя і книга роду, яка говорить про єдиного Бога й безсмертя душі. Чеснота пов’язана з хліборобством і боротьба добра зі злом. Мова Зенд-Авести подібна до старо-слов’янської і санскриту. Одно з імен бога-сонця в нас Хорс нагадує північну провінцію Ірану Хорусан, де постала ця книга. І місто Хорсабад. Ось думка з 2-го розділу Зенд-Авести, яку переклав М.Скрипник із І.П’єтрашевского «Зенд-Авеста»:
Нехай горить свята лямпада
За тих, що ширять слово Боже!
І вірять, що злочинство гада
Любов і правда переможе.
Таких думок у Влес Книзі багато. Ось дощечка 6 говорить про Мітру, знаного на Близькому Сході, в Ірані, а в Римі він був божеством війська:… «а тая птиця від Нітра/Мітра/ йде, бо Нітро був і перебуде до віку, той самий Нітро, який дає Перунові всю зброю».
Отже, релігія наших предеів, як це бачимо в текстах Влес Книги, це ідеологія і філософія боротьби за моральні вартості і за гідність людини. Також коли хтось каже, що це було многобожжя, то зовнішньо це так ніби виглядає, але в дійсності це було однобожжя, яке й сьогодні актуальне, очевидно з відмінною інтерпрнтацією космічної дійсности, бо сьогодні наука так дуже збагатила наше думання. А наші Предки замість науки, якої не було, створили многоназивність, бо окремі божества для всяких явищ і дій природи, але підчинені найвищій силі, єдиному Богові.
Ось погляньмо, що каже Влес Книга дощечка 30: «І якщо бо є блудень інший, який облічує богів тих, відділяючи від Сварги, викинутий буде з родів, бо не маємо богів окремих». «Вишень і Сварог і інші множества, бо Бог є один і множествен і хай не розділює ніхто того множества й не каже, що маємо богів много». А дощечка 8 каже: «Бо в одності є Хорс і Перун, Купала, Лад і Дажбог». Прокопій теж писав, що русичі мають одного Бога, але він мав на думці Перуна, який був дуже популярний серед воїнів.
Анти-русичі вірили, що їхня віра це правдива віра. Дощечка 7 каже: «Ми маємо правдиву віру, яка не вимагає людських жертв. Але це діється в варягів»… Пошана до людини не дозволяла на приношення людських жертв. В пошані була вся природа, води, ріки,озера, джерела, дерева. Вся природа була своєрідною церквою, все життя було святістю. Дощечка 30 каже: «Бо святість приходить до нас і будемо її гідні». Дощечка 3: «Молимось із тілами омитими водою чистою», а також «обмивши наше тіло їмо і йдемо до праці кожного дня» і «величаємо богів 5 разів денно».
Думаючи про моральність дощечка 11 каже: «і це маємо відректись від злих діянь наших, а добрі чинити». Бо Білобог завжди в конфлікті з Чорнобогом і Білобог завжди помагає, коли хто про нього пам’ятає. Леґенда каже, що навіть при народженні сонця в Великодній світанок, коли «сонечко грає», тоді Білобог відносить побіду над Чорнобогом. У Ведах і в Авесті та сама боротьба добра зі злом. Слов’янський Святовид мав великий меч, символ боротьби, а 300 лицарів на білих конях в святині Святовида в Анконі. Білі коні це моральність і правда. Гріх це те, що понад міру й не по закону. Так розуміли наші Предки.
Руський пантеон нічим не подібний до грецького пантеону пригод і авантюр, до чого греки були звичні. Їхній батько богів Зевес краде жінку іншого бога і це називається «весела пригода небесна». У вавилонців усякі мітичні дикунства. Не даром жидівський біблійний бог, який вийшов з Вавилону, такий дикун і жорстокий тиран, окружений своїм християнським пантеоном. Хоч у різні епохи, в різних племен і в різній інтерпретації в руському пантеоні, який є виразником єдиної центральної сили, увидатнюється тісний контакт людини з природою і вічна туга за шляхетністю, правдою і красою. Тому й серед природи вибрані Святі Гаї, Ясні Поляни, Жива Вода, Святі Дуби та інші обрані в природі місця. А те, чого сьогодні атомісти дошукуються в розбитому атомі, невичерпної життєвої сили, в сиву давнину було вже висловлене в олені, життєвій силі, хоч олень був ще тільки символом.
Релігійна філософія наших Предків каже, що весь світ і вся природа поділені на Яв, Прав і Нав. Дощечка 1 каже: «Яв є такуща і творена в Праві, а потій є Нав».Видимий світ це змінливий Яв, який діє на канві незмінного Права, або закону. Незрушимі закони природи стверджує сьогодні наука, все нові й нові закони відкриваючи. Нав це світ невидний, куди теж відходять ті, що покидають видний світ. Алє це не якесь страшне християнське пекло, чистилище, або невловиме й фантастичне небо. Таким небом наші Предки не інтересувались, бо неба не треба шукати, воно тут, серед нас, хто хоче його бачити. Яв, Прав і Нав має об’єднуючу силу Прана, уосіблену в богині Пранаяна.
Кожна епоха має свій рівень інтерпретації буття, але слова «ми внуки Дажбога» говорять про космічніоть думання и безпосередній зв’язок з божою дійсністю, зв’язок через розум, або інтелект, бо Дажбог це не тільки сонце, але світло й розум. В мезоліті, коли відійшли льоди, поглибився третій вимір світу, культ сонця й душі. В неоліті увага скупчується на хліборобстві і збірнотному житті, перехід від матріархату світу, від Лелі до Перуна чоловіка та інших персоніфікацій сил у щоденному житті.
2. В Трипіллі був центральний жертовник «невидимому богові» отже далеке Трипілля може служити нам прикладом і сьогодні. В пантеоні, який уявляв собою тільки еманацію від єдиного Бога, бачили наші давні Предки три центральні сили — Сварога, Святовида або Світовида і Триглава. Сварог був батьком всіх богів, Дажбог бог сонця, світла й розуму і Триглав, як поєднання Яви, Прави і Нави. А Святовид із чотирма обличчями на всі сторони світу пильнував правду, добро і справедливість на землі. Триглавові були очевидно потрібні три голови для трьох космічних територій.
Дажбог був сином Сварога, а ми «Дажбожі внуки», як каже «Слово про Ігорів Полк» і Влес Книга. Сварог над усім світом, Дажбог над людьми, Святовид пильнував чеснот, а Триглав поєднував світ видний з невидним. В санскриті «свар» означає «небо», але не те небо, про яке говорить християнство, а вищий і всеобіймаючий світ. Слово це від мезоліту перейшло різні етапи і зміни. Свар, ствар, гвар, хуар, хор, хоре. Сварог і Хорс це теж боги сонця на окремому етапі життя.
Дощечка 25 Влес Книги каже: «Оце говорить Орію Сварог наш: Я є Іствар і створю все пальцями моїми. І буде говорено, що ви є синами Стварога і станете перед Істваром. І будете як діти мої. Даждь буде отець ваш, йому достоту слухайтесь». Дощечка 11 каже: «Величаймо Сварога, діда наших богів»… А дощечка 22: «Сварог є отець, в інші/боги/ є синами, які мають коритись йому і ми коримось родцеві, бо він є отець наш». Дощечка 15: «Сварог, яким творить світ, є богом світу, Прави, Яви і Нави» .Дощечка 26: «Там /у Сварозі/ нема гунів, ані геленів, а тільки Прав, який є правдою, Нав відкинений, а тільки Яв існує».Те, що Нав відкинений, не треба розуміти, що він не існує, але що вони ним не інтересуються. Ним ревно інтересується християнство. Для наших розумних Предків інтересний тільки Яв і Прав.
Боги кругом Сварога це «Сварогове Коло», або Коляда. Колом будували оселі в Трипіллі і кожна оселя була Коляда, а в ній Сварог зі своєю громадою. Сварог обіймає весь світ богів і через них править людьми. Цього не знайдемо в інших релігіях в ранню добу людської цивілізації. Дощечка 22: «Сварог є нашим отцем, а ми його діти», але «підчиняємся теж голові роду». Дощечка 11 а: «Хвалимо Сварога, діда божого, бо він є роду божого начальником і всякого роду джерело вічне». Слово «отець» і «дід» може здаватись нам дещо перепутаним, бо і Дажбог «отець», але слова ті треба брати символічно.
Дощечка 8 каже: «В небі вісник на коні білім мечем розтинає хмари й вода тече жива на нас» … «од Сварога до нас жизнява тече»… Чи ж не те саме говорять сьогодні такі атомісти, як Бор і Рутерфорд, питаючись із подивом, розбивши атома: Звідки береться життя? Дощечка 7: «А поза Сварогом не маємо нічого, крім смерти» … «ось бо Сварог зове нас і йдемо до нього, як Мати Слава співає пісню ратню». Дощечка 23: «Сварог покаже нам, якою дорогою треба йти». Сьогодні ми кажемо: Бо його закони тверді й невмолимі, але їх треба знайти. Хто блукає, той сам собі шкодить. На добрій дорозі були наші Предки, але звела їх на манівці християнська ідолатрія.
Дощечка 11 каже: «Чорнобог і Білобог змагаються один проти одного, а Сварог обидвох має на увазі, щоби світ не був зруйнований». Дощечка 23: «Сварог дивиться на нас і на пальцях числить наші раті». Ці цитати з Влес Книги не вимагають коментарів. Білобог і Чорнобог у нашій власній совісті й нам дана повна свобода вирішувати в їхній «раті». Шевченко правильно сказав: «Бог не милує і не карає», ми самі себе милуєм і караєм. Давня леґенда каже, що Сварог скинув з неба меча для тих, хто хоче змагатись, хто хоче йти на «рать». Скити говорили, що Сварог навчив вживати метал, скинувши з неба струмент. Сварог у скитів був небесним ковалем, а коваль серед скитів почесне звання. В санскриті «свардіт» той, що досягає неба, такими були взірцеві і провідні одиниці в збірноті. «Сварга» і «Сурія» знайдемо в Ведах, «Сур» це стара пракритська форма від «Суар-Свар».
«Свар» означає теж безмежні простори й місце перебування богів. Влес Книга каже «у «сверзі». Небо Асурів, найвищих божеських духів, в Авесті «Агура», а над ними Агура-Мазда. Свар був в часах Ріґ-Веди сонцем, але пізніше те слово на Русі набрало глибшого значення й центрального змісту. І навіть у Ведах Свар це теж «Сивоволосий Батько» і прапредок. Сварог на Русі не імпортований, ніде не запозичений. Сварог наш порозсипав своїх дітей на всі арійські шляхи з печаттю Орія.
Дошечка 25: «Сварог сказав до Орія, ти збудуєш великий і побідний нарід». Дощечка 31: «Наші краї простягаються від сонця до сонця Сварога» … «а під ними є луки Хорсові». Вогонь називався, «Сварожич». В Індії це був бог Аґні, від слова «вогонь». Перун і його друге ім’я Індра були виразниками вогню. Дощечка 31: «Для Перуна палимо вічний вогонь у Новгороді і в Лісовій діброві». «Слухаймо ім’я Індри благословенне». «Знаючи Веди співаємо іого могучість». Тітмар писав, що в лютичів над Балтійським Морем була святиня Сварожича.
В епоху, коли популярним стало хліборобство, центральне місце серед богів зайняла богиня Мати, ідентифікована з землею, яка дає зерно та інші плоди життя. Матріярхат належав до найдавніших релігійних культів. Жіноча основа життя і принцип плодючости був під опікою Сварога, який носив теж ім’я «Патар Дія». Патар це латинське «патер», німецьке «фатер». Дощечка 30 каже: «Шануймо Патара Дія, бо він глядить на Матір». І таким чином маємо життя, бо вона нас кормить. Прамати наших Предків була Дана, потім Леля. В кімерійців і скитів була Велика Мати-Цариця й богиня домашнього вогнища Табіті, яка нагадує індійську Адіті.
В кімерійців і скитів, на базі лицарської атмосфери, коли навіть дівчата приймали участь у боях, Велика Мати переродилась на Матір Славу, про яку говорить Влес Книга. Дощечка 19: «Молимось до Патар Дія, щоб роздмухав той вогонь, який Мати Слава принесе на крилах нашим предкам». Мати Слава виступала в формі птиці. На Україні й сьогодні, коли шукають захисту в біді, кличуть: Ой, Леле! … У траків і фригійців Мати була Семеле, а в гіттітів Кібеле. Вона давала новому цареві благословення, а при її храмі було 300 озброєних жінок на білих конях, подібно як лицарський загін біля святині Святовида в Руґії.
Сонце в усіх арійських народів було в великій пошані, бо сонце це тепло і світло й за дотиком бога світла все оживає. В осетинській мові сонце це «хор». Хорса мали скити, як пише Геродот. Вони несли його на щитах і шоломах. У вірменській мові сонце це «хойр». В різні епохи, зі збереженням традиції, в нас богом сонця був Сварог, Хорс і Дажбог. Навіть Влес Книга часто Сварога й Дажбога ідентифікує як того самого бога, що посилає світло. Тільки коли вже Сварог зайняв центральне місце, як батько богів, Дажбог оформився остаточно як одинокий бог сонця. Iпатіївський Літопис каже: «Дажбог, син Сварога», а Слово про Ігорів Полк називає русичів «Дажбожі внуки». Саме ж ім’я «Дажбог» це «датель буття». Отже Дажбога, так як і Сварога, вважали «сотворителем життя», але тільки не батьком богів. Дощечка 1 Ізенбека каже: «Це бо Дажбог сотворив усе й ті зорі, що нам сяють. І в тій безодні повісив Дажбог землю нашу, щоб вона держалась». Оказується, що наші Предки знали вже те, що відкрив Джордано Брунс аж в 16 в. і за що його Свята Інквізиція спалила живцем.
Дажбога вважали теж родоначальником усього руського народу. Дощечка 12 каже: … «співаємо Дажбогові нашому, якого звемо прадідом нашим». А дощечка 31: «Дажбог наш опікун від коляди до коляди», цебто цілий рік. Дощечка 4а: «Ось іде Дажбог зі всією силою, щоб помогти своїм людям». Командир Кісек промовляв ось так до своїх воїнів: «Як зерен піску число Сварогових воїнів, які нам поможуть» … «бо наш дідо Дажбо їх поведе». Слова «Дай Боже» вживали наші Предки як молитву і як поздоровлення. В південних сусідів гіттітів король Муваталліс 1300 р.ст.ери молився так: «Боже, сонце неба, пастуше людей!» Сонце було теж спасителем в усіх арійських народів. За людські гріхи воно осіню вмирало, а весною знову воскресало. Цю леґенду перейняло християнство для свого «спасителя». На Русі не говорили про сонце «вмерло», а тільки «спить». Весняне сонце зустрічали на Русі дуже урочисто, також народження сонця, або Різдво, має в наших Предків дуже далеку давність.
Серед найважніших і найпопулярніших богів поважне .місце займав Святовид. Він дуже популярний був серед західних слов’ян-вендів, а на Русі серед волинян, білих хорватів, тиверців і бужан. Його чотири обличчя мали символічне значення, подібно як три голови Триглава. Чотири обличчя були накриті одною шапкою. В давніх билинах він виступав як Святогор, а в Авесті як Спента Майнію. В сьогоднішньому розумінні це сила, що ворушить атомами, електрикою, світлом, етером, радіяціями і щось вищого, що координує все і що будить нашу думку в шуканні правдивої дороги.
Дощечка 11 каже: «І богу Святовиду славу речемо, сей бо є бог Прави і Яви … бо ж той землю, сонце наше і звізди держить і світ кріпить». Ці слова це ще один доказ того, як далекосягло розуміли наші Предки світ і буття, пояснюючи його релігійно. Так же релігійно розуміють буття сьогодні визначні науковці, відкриваючи закони природи. В половині минулого століття викопано Святовида в Городенці, Тернопільської области й витягнено зі Збруча біля Гусятина. Три знищені статуї знайдено в Іванківцях, Хмельницької области. Гельмольд в 12 в. писав: «Слов’яни вирізують богів з двома, трьома й більше головами, а головний з них був Святовид».Той же Гельмольд розказує, як король Вальдемар 1168 р. зруйнував святиню Святовида в Анконі. Пошана коня при храмі Святовида це скитська традиція, бо Святовид на білому коні разом зі своїми дружинниками виїздив бити Чорнобога і його союзників.
Триглава почитали як бога, але в дійсності це був символ єдиного і об’єднаного Сварога, що стоїть понад усім і зі всім, подібно як у північних народів був Один, або Одін. Триглав це ціла всеобіймаюча й необсяжна система космосу-небо, земля й підземелля, або принцип Яви, Прави й Нави, об’єднані в одно. В Триглава були три голови й шість рук. Християнські ангели в православних християн мають 6 крил. Ось так християнство наверстало на старому, навіть його не переоцінюючи, але руйнуючи.
Триглав, основа релігійного розуміння буття і природи. Основний Триглав це Сварог, Числобог і Стрибог. На кожного чверть року Триглав мав підрядні Тригнави. Земнобог, Літобог, Осіньбог і Зимобог. Кожний з підрядних Триглавів мав трьох заступників, разом 12, як виразників соняшного круга, або цілого року з 12 місяцями. 12 християнських апостолів це тільки імітація системи Триглавів.
Ціла система більших/менших і ще менших Триглавів охоплює цілість явищ природи й буття і всі разом зводяться в Сварозі. Їм підчинені божі слуги — русалки, ліснянки, озерниці, джерельниці, мавки, світляниці та інші. Світ невидний це не підземний світ і не ворожий. Троїстість ніяк не відповідає християнській Трійці, а поділові всесвіту, його існування й дії. Дощечка 25: «Се Триглава молимо, велике й мале, і ось бо Триглав наш підсилює нас і борзо скачучи на коні ворогам поразку творить». Отто з Бамбурґу пише, що в Штетині було багато святинь, а серед них Триглава. Єпископ Отто відтяв три голови й післав папі Калікстові І. В Спліті над Адріятиком є в музеї статуя Триглава.
3. Серед цілого пантеону Русі, в різній єрархії, почесне місце займає Перун, бог грому, блискавиці, популярний серед воїнів і оборонець землі руської. Прокопій навіть вважав його «єдиним богом». Дощечка 8 Ізенбека каже: «Єдиний є Хоре і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо». Дощечка 11: «По тих двох /Перун і Святовид/ Хорс, Влес, Стрибог держаться»… Грім приносить дощ, а дощ плодючі поля, а це дуже важне для хлібороба. Дощечка 30 каже: «Сварог прийде й піднявши руки від бороди пішле дощ». «І стебло оживе й зазеленіє». «І скажемо тоді: Ці дари Ондри впали до нас і хай ростуть колоски і блистять як золото». Ондра де індійський Індра, рівний Перунові, або його друге і старіше ім’я. Сама Влес Книга про це згадує в дощечці 30: «Маємо Ондру, якого кличуть теж Перунець». Він відганяє посуху в чужі краї.
Про Перуна як лицаря говорить дощечка 8: «Воєвода Борець, що вивів русів до Голині, по смерті одержав чин Перуній Хороброго Гординства». Перун може навіть умертвити людину, але він це робить для добра. Володимир узаконив першенство Перуна, але влюбившись у візантійську принцессу, наказав волікти Перуна до Дніпра, тоді коли народ сумував і плакав. Не тільки в Києві була статуя Перуна. Гельмольд пише, що біля Любеки в гаї була статуя Перуна.
Не всі боги згадуються у Влес Книзі, але ті, що згадуються, говорять про багату персоніфікацію природи і світу, в різних єрархіях важности, а всі разом це тільки еманації єдиного Бога. Найперше божі подружжя, або пари, як Лель або Полель і його дружина Леля, боги любови і шлюбу. Від Лелі, богині Матері, походить «лелека», або бузьок. На острові Крета з давньою цивілізацією жило плем’я «лелеґи». Посуд давньої Крети мав спіральний орнамент Трипілля, що говорить, що культура Егейського Моря це спадщина Трипілля.
Р.Драган “Голос Предків”
вид-во “Відродження”,
Австралія, 1978